Кров і сніг

Жив собі принц. Якось стояв він у палаці край вікна, а
за вікном ішов лапатий сніг. Як на те сталася біда: бавлячись ножем,
він порізався, і крапля крові впала на сніг. Побачив це принц та й каже:

- Поберуся тільки з тією, чиє ім'я буде «Кров-і-Сніг».

Після цих слів зібрався шукати наречену.

Мати благала, щоб він забув про це думати - такої йому ніколи не
знайти. Але принц не здавався, звелів осідлати коня і поїхав. Та хоч
скільки він блукав по світу, не міг зустріти тіш, яку шукав.

Тепер залишимо на якийсь час принца і завітаємо до однієї господи. Там
жили батько й мати і мали вони маленьку донечку, котру дуже любили. Але
вони так бідували, що незабаром померли з голоду. А дівчинка пішла по
світу. Ходила вона боса й гола, поколола все тіло, і там, де вона
ступала, лишалися краплі крові.

От іде вона, як раптом почав падати лапатий сніг. А навколо все ліс і
ліс, дівчинка озирнулась і враз побачила хатку. Підходить до хатки і
просить:

- Чи не дасте мені притулку? Я заблудилась.

А там жила бабуся.

- Заходь, дівчинко, заходь,- каже вона.

Бабуся назвала її «Кров-і-Сніг», бо дівчинка була вся в снігу та крові, й залишила в себе, щоб вона гралася з її донькою.

От якось розчісує бабуся золотим гребінцем біляві коси дівчинці, аж це
йде мимо королевич, який уже втратив надію знайти свою наречену, і чує:

- Ану ж бо, Кров-і-Сніг, повернися. Підійшов він до хатки та й перепитує, як звуть цю дівчинку. А бабуся:

- Кров-і-Сніг.

- Так це ж моя наречена! А батько й мати її де?

- Померли. Але вона ще маленька, щоб виходити заміж.

- Байдуже, я королевич, заберу її в палац і оберігатиму, аж поки ми зможемо одружитись.

А тим часом він подарував дівчинці золоту корону і срібну сукню.

Бабуся наділа дівчинці сукню і корону й пішла проводжати її, адже та
була ще маленька. А щоб їй було веселіше, взяла з собою і свою дочку.
Принц пригнав два кораблі: на перший сів сам, на другий посадив свою
наречену з бабусею та її дочкою, й обидва кораблі помчали під усіма
вітрилами в море.

Вийшли вони в чисте море. Принц, щоб бачити Кров-і-Сніг, стояв на кормі свого корабля і гукав:

- Кров-і-Сніг, дивись, щоб тебе не продуло морським вітром!

А дівчинка, що була ще маленька, не зрозуміла та й питав в бабусі:

- Що принц каже? А бабуся на те:

- Щоб ти скинула золоту корону і віддала мені.

От дівчинка і віддала їй корону. Трохи перегодя принц знову гукав:

- Кров-і-Сніг, дивись, щоб ти не захворіла через морський вітер.

А дівчинка, знову не зрозуміла та й питав в бабусі:

- Що принц сказав?

- Щоб ти скинула срібну сукню і віддала мені.

От дівчинка і віддала їй срібну сукню. Принц усе стояв на кормі корабля і, стежачи за її іграми, знову гукав:

- Кров-і-Сніг, гляди, щоб морський вітер не зашкодив тобі.

А дівчинка й цього разу не зрозуміла та й питає в бабусі:

- Що принц каже? А бабуся:

- Щоб ти кинулась у воду.

- Ну як він так каже, то кинь мене. Бабуся схопила її й кинула у воду.

А на свою дочку наділа золоту корону та срібну сукню і, коли принц
зійшов на берег, підвела її до нього і сказала, що вона - Кров-і-Сніг.
І принц відрекомендував її батькові й матері як наречену.

А тепер повернемось до дівчинки. Після того, як вона впала в море, її проковтнув кит.

Опинившись у череві кита, дівчинка заплакала. Від гри на вітрі на палубі вона вся розпатлалася, тому й попросила кита:

- Ките, китоньку,

Відпусти на дві п'яді ланцюжка,

Адже я розпатлана така.

А кит на те:

- Не відпущу, а то ще втечеш.

- Ні, не втечу.

Відпустив кит на дві п'яді ланцюжка.

От вона попливла і пливла, аж поки дісталась берега. А там сидить
собака, і і зубах у нього кусень хліба та бараняче реберце. Собака
віддав усе це дівчинці, вона подякувала і стала гладити його. Аж це кит
сіпнув за ланцюг, і довелося дівчинці вернутись у середину китового
черева.

А наступного ранку вона знову просить:

- Ките, китоньку,

Відпусти на чотири п'яді ланцюжка,

Адже я розпатлана така.

Відпустив кит на чотири п'яді ланцюжка.

Дівчинка знову на берег і знову зустрічає того самого собаку. Дістала
від нього кусень хліба та бараняче реберце, щиро подякувала і погладила
собаку. Аж це. кит сіпнув за ланцюг, і їй знову довелося вернутися
у його черево. А третього дня дівчинка знову:

- Ките, китоньку,

Відпусти на шість п'ядей ланцюжка,

Адже я розпатлана така.

- Я не хочу, бо ти втечеш.

- Не втечу, обіцяю тобі.

Відпустив кит на шість п'ядей ланцюжка. Дівчинка знов на берег. А там
собака з куснем хліба і баранячим реберцем у зубах. А треба сказати, що
цей собака належав королевичу, і з кожним днем він худнув і худнув, і
королевич сказав своїм слугам:

- Що ж це ви не годуєте мого собаки? А слуги на те:

- Та він щодня дістає кусень хліба й бараняче реберце. Дивіться,- і слуги дали собаці кусень хліба та бараняче реберце.

Собака схопив той хліб та реберце і побіг просто до берега. А принц і
слуги - слідом. От побачили вони, що собака зупинився біля дівчинки,
прив'язаної до ланцюга. А коли захотіли підійти ближче, ланцюг потягнув
дівчинку в чисте море, і вона пропала в хвилях.

Тоді принц каже:

- Завтра підстережемо її на березі, а тільки вона з'явиться, сокирою обрубаємо ланцюг.

От наступного ранку дівчинка й каже китові:

- Ките, китоньку,

Відпусти на вісім п'ядей ланцюжка,

Адже я розпатлана така.

- Не відпущу, бо ти втечеш.

- Не втечу.

Відпустив кит на вісім п'ядей ланцюга. Дівчинка одразу на берег, і
тільки туди ступила, принц і його елуги схопили її, а потім - кресь!
кресь! - сокирою перетнули ланцюг. Побачив це кит, кинувся в море і так
лютував, що ударами хвоста порозбивав усі зустрічні кораблі.

Принц дивиться на дівчинку - нібито знайома.

Питає, хто вона, а та:

- Кров-і-Сніг.

- А хто ж друга?

Розповіла тоді дівчинка про все, що з нею сталося. Розгніваний принц
поквапився в палац - і до баби. Та й призналася в підміні. Принц
прогнав її та дочку, а сам одружився із Кров-і-Сніг, яка заслужила своє
щастя.