ПІДДУРЕНА ВОРОНА

ПІДДУРЕНА ВОРОНА


Ворона літала над селом і схопила на току курча. Курча було чимале, уже в пір'ячко вбиралось. Ворона з добичею полетіла в ближній лісок, сіла на дерево невисоко од землі і почала довбать курча. Побачила лисиця, захотілось їй молоденької курятинки. Пі¬дійшла до дерева, обійшла навкруги нього разів з два і все пози¬рала на ворону, а далі почала морочить їй голову. «Яка ж ти гарна птиця! Я ніяк на тебе не налюбуюсь. Що за носик, що за хвостик! А пір'ячко... Од сонця аж блистить! Я думаю, така красавиця орла і то прельстить. Не дарма ти їси такий ласенький кусочок. По всьому ми дно, що у тебе должен буть ангельський голосочок!»
Ворона омліла од похвальби, забула й про курча, котре в дзьобу держала; роззявила рот і крикнула ДА! ДА!»
Курча впало додолу, а лисиця схопила його і гайда.


ПАННА ВОРОНА


Злапав лис курочку, сів під дубом та й гризе. Лиш відвернувся набік, а ворона, що вже здавна його підстерегла, хап курку та й на дуба з нею. Зробився жаль лисові, глянув угору та й каже: «Вороночко, панночко, верни мені курочку!»
Ворона здивувалася, бо ще ніхто не говорив так до неї. Отворила дзьоб та й каже: «Ба!» Курка впала, і лис докінчив балю.


ВОРОНА ТА ЛИСИЦЯ


Бо то була собі стара лисиця і не могла нічого де злапати. І лягла собі на болоті і лежить. Але прилетіла ворона, сіла на голові і дзьобає її очі. І тая лисиця перекинулася і злапала во¬рону. І ворона проситься в неї: «Ти стара, і я стара — не псуй собі зубів, а пусти мене». І каже до лисиці: «Лети зо мною до мене до двора, там в дворі роблять масло, і ти будеш масло їсти, то не будуть тебе зуби боліти». І прилетіла ворона з лисицею під браму і каже лисиці: «Д ликай масло!». Але вилетів пес і біжить за лисицею. І вона прибігла до епосі ями і влізла і питає своїх ніжок: «А що ви, ніжки, гадали, як-їсьте до ями птікали?» — «Ми тоє гадали, щобисьмо втікли і щоби нас масло не помастило». І тая каже: «Ну, то куплю вам черевички за тоє! А ви що, вушка, гадали, як-їсьте до ями втікали?»— «Ми слухали, чи далеко мас¬ло за нами поспішає».— «Ну, то куплю завушнички вам! А ти, що, хвосте, гадав, якысь до ямки втікав?» — «А я то за пень, то за колоду, аби масло лисицю помастило». А вона тогди з ями: «На, масло, хвіст, коли він такий!» Пес злапав за хвіст і лисицю з'їв.


Посмотреть на Яндекс.Фотках


ВОРОН І ЛИСИЦЯ


Прийшов ворон на салаш, увидів на лісці на комарнику сир і урвав собі великий дараб сира. Яв летіти попри землі. Увиділа лисиця і яла бігнути за ним, ож уборонить уд нього сир. А він долетів до хащі, улетів май на високоє дерево та межи дві ножиці сів їсти.
Лисиця за ним добігла до хащі, увиділа, ож май на високоє дерево сів їсти. Яла вона хвалити: «Який єсь красний, чорноє пір'я на тобі красноє, кедь би у тя і голос такий красний, ги пір'я, бив би-сь, потятам за царя». А він хвалитися ладив голосом, розняв писок і яв кранкати, а сир упав долів, а лисиця із'їла.
Чоловіка покладуть на берова, а він ся ізгордить дуже, та пак го звержуть із берівства, та обстане такий дурний, ги тот ворон, що не ізїв сир.



БУЗЬКО І ЛИС


То раз лис запросив до себе на празник бузька та й налляв на дві тарілки квасного молока. їсть сам і бузька припрошує. Бузь¬ко би рад молока з'їсти, але не годен, бо має довгий дзьоб, та й потарахкає трохи по тарелі, але нічого не годен кти. Але гадає собі: «Чекай, лисе, я тебе также погощу». І вже по тім трактаменті подякував лисові та й просить його, аби він прийшов до нього. І забрався і пішов. Лис сів коло другої тарілки, їсть молоко і з бузька сміється, що так го змудрував.
Але не за довгий час зібрався лис, йде до бузька. Приходить. Звіталися. Зачинає його приймати бузько в гості. І кладе на стіл дві фляшки такі, як то є від вина бутилькй, повні печеного м'яса. І бузько їсть і просить кума їсти. Лис, рад би м'ясо з'їсти, але що зробить, коли не годен дістати. А бузько сам їсть, бо він має довгий дзьоб, та й з фляшки по кавалку виймає.
А лис посидів трохи, видить, що нічого не зробить, забрався та й пішов, та й мислить собі: «Добре ти мене потрактував, ще ліпше, як я тебе!»
І вже більше не кумалися.

ХВОРИЙ ЛЕВ


Один лев на старість так розліпити, що не хотілось йому хо¬дить добувать собі їжу; а щоб не здохнуть зголодухи так він умудрився одурить підвласних йому звірів. Призвав до себе вовка, лисицю і собаку і каже: «От що, хлопці, давайте ми всі гуртом добувать їжу собі, таким чином ми ніколи не будем голодать. Один не добуде собі їжі, другий не добуде, а останні два роздобудуть, і буде нам чим поживиться. Хто б не приніс, все будем ділить порівно». Всі на таку умовину согласились.
На другий день всі пішли на роздобутки, а лев остався дома. Лисиця нагляділа осла і почала за ним слідкувать, а так як вона сама не могла здоліть, підмовила вовка і собаку, щоб вони засіли в кущах. Лисиця підійшла до осла і каже: «Чого ти тут тиняєшся? Тут нема корму, один бур'ян. Он там неподалеко є полянка, так там трана, як гай один, пирый та всякі пахучі трави, там корму невпоїд!» Осел послухав лисицю, пішов до тії полянки. А вовк та собака як вискочили з-за кущів та до осла! Собака схопив осла за хвіст, а вовк схопив зубами за горло і почав гризти. Осел згаряча кинувсь був тікать, проволік за собою вовка і собаку сажень за десять і упав, кров'ю стік і здох, бо горло було уже перегризене. Тоді вовк, лисиця і собака гуртом понатужились, поволокли осла до лева на дільож.
Лев подивився на добичу, понаравилась йому; він тоді каже: «Задніх два плічка мої, груднина теж мені належить, бо я старший од вас всіх. А спину і ребра я люблю, нікому не вступлю. Голови і ніг не воруште, я оставлю за собою, бо давно холодцю не їв». А собака й каже: «Ваше степенство, а що ж тоді нам зо¬станеться?»— «Мовчи, не гавкай, іч яка зарічена, іще вам мало? Кишки, кендюх, копита, хвіст і вся ваша требуха буде; дивіться, який у його живіт великий, чого вам іще треба?»
Всі замовкли, язик прикусили, боялись, щоб не розгнівать лева.
На другий день вовк, лисиця і собака знов пішли на роздо¬бутки. Одійшли од лева гін за двоє, лисиця й каже: «А знаєте що, братики? Давайте ми оддячим левові. Що він з нас сміється? Ми будем їжу постачать, а він буде лежать і сам все їсти? Так діло не підходе».— «А чим же ми йому оддячим? — обізвався вовк.— Ми ж його не подужаєм».— «Та нам і не треба І ним бороться, ми можем його голодом його морить». А як же ми його за¬морим?» —- знов спитав вовк. «Та хіба як, підем геть од його і більше не звернемось і нічого не понесем йому. А щоб він сам нічого Не зловив, так ми ходім зараз, загадаймо всім звірям, щоб тікали з лісу подальші; скажем, що лев сказився і хоче всіх розтер¬зать. А через тиждень навідаємось, чи він живий, чи здох».
Розбрелись вони по лісу і всім кричали: «Тікайте, братці, з лісу, лев здурів, всіх задере». Всі звірі і звірки покинули ліс, ховались по ярах та по кручах. Вовк, лисиця і собака теж не пока¬зувались в* ліс цілий тиждень.
Лев ждав, ждав, поки принесуть йому їжу, аж у животі стало кавчать, а самому все ж таки не хотілось іти на роздобутки, бо мав надію, що йому скоро принесуть. Діждавсь до того, що не в силах був ходить. Тут він з досади не знав, що йому робить. Зуби сталив на вовка, лисицю і собаку, думаючи собі: «Хай тіко вер¬нуться, я їм покажу, як мене з голоду морить. Не принесуть нічого, так я їх самих поїм». І так він лютував, лютував, поки зва¬лився на бік і ноги витяг, почав здихать.
Вовк, собака і лисиця підкрались поближче до лева, побачи¬ли, що він уже здиха, знов почали скликати всіх звірів — доглядать смерти лева. Назбігалось видимо-невидимо звірів. Був там медвідь, вовк, лисиця, собака, осел, олень, дикий кабан і інші звірі; не втерпів піти хоч одним оком глянуть і заєць. Всі з лева глузували і хто чим міг — били його і товкали. Один заєць боявся близько підійти, сторонився. Лисиця побачила зайця і каже: «А ти ж чого дивишся? Бий його, хіба забув, як він твого батька і дядька задрав? Та він всім катюга допік, а скільки він не¬щасних сиріт оставив! Господа, всі його товчіть, нехай тяме, що ми всі такі ж тварі, як і він. А він пив нашу кров, знущався над нами, тепер же і ми над ним хоч на припослідку познущаємся».
Лев лежав нерухомо, тіко очима лупав, і сльози з очей капали. Під кінець і заєць одваживсь оддячить. Підійшов до лева і по-дьоргав його за вухо, а сам промовив: «Як був ти дужим, вла-ствував над нами, не признавав нас за звірів, казнив нас без всякого жалю, думав, що тобі віку не буде; а тепер і ти став безсильним, таким же, як і я, та ще й гірше, і загинеш так же, як і ми всі гинем, ніхто тебе добрим словом не згада!»